Любеч існував вже у 882 р., про що свідчить стародавній літопис. Саме у цьому містечку народився батько українського чернецтва Св. Прп. Антоній. Тож не дивно, що саме тут християнських храмів було набагато більше, аніж в схожих містах та містечках України.
Церковне будівництво в Любечі розпочали ще за часів Давньоруської держави, що підтверджують археологічні дослідження. Між іншим, за переказами, саме в Любечі Антоній викопав свою першу печеру.
Найстарішою церквою Любеча вважається церква Параскеви П’ятниці, яка відома з 1528 р., котра згадується в писемних джерелах під 1548, 1559, 1571 роками. Також вона часто фігурує в документах упродовж XVІІ ст. За описом 1767 року, це був дерев’яний храм з трьома престолами. Він згорів у 1784 році.
Троїцька церква вперше згадується в універсалі 1716 року, однак її священик Іван Войтехович (Іоанн Федосенко), відомий з документів дещо раніше – з 1704 р., що дає підстави визначити приблизний час її спорудження кінцем ХVII cт. Церква стояла між Замковою горою та горою Лисиця, на сучасній вулиці Замковій (поряд із будинком №12). Вірогідно, що спочатку це була невелика тридільна церква з прямокутним притвором, квадратною навою та гранчастим вівтарем. Завершувалася центральна частина церкви чотирисхилим наметовим дахом. Вже наприкінці XVIII або на початку ХІХ ст. з боків було прибудовано два прямокутні бабинці та дерев’яну колонаду. Останній етап реконструкції споруди Троїцької церкви відбувся між 1890-ми та 1905 рр., коли із західної частини до притвору було добудовано двоярусну дзвіницю у єпархіальному стилі. Цікаво, що цей тип церкви можна віднести до ранніх: простий, без архітектурних навантажень. Храм зруйнувала більшовицька влада у 1930-х роках.
Із Замкової гори, яка колись звалася Мазепиною, було добре видно Миколаївську церкву, зведену в традиційному українському сакральному архітектурному стилі. Виявлення її місця розташування важливе науковцям тим, вона стояла поряд із церквою Параскеви П’ятниці. Миколаївський храм в основі мав зрубний квадрат із барабаном-восьмериком зверху, що закінчувався наметовим заломом з куполом. Такий тип церков був поширений на Чернігівщині у другій половині XVІІ – на початку XVІІІ ст. У ХІХ ст. церква була реконструйована: з боків прибудували два прямокутні бабинці. Вхід до церкви оздобили портиком із дерев’яною колонадою. Дерев’яна дзвіниця мала два яруси. На фото початку ХХ ст видно останню перебудову храму між 1890-ми та 1905 рр., коли знесли стару дзвіницю та прибудували перед входом нову. Церкву розібрали у 1930-х рр.
Однією з найкрасивіших сакральних споруд Любеча, без сумніву, можна вважати Покровську церкву, зведену у 1779 р. Вона стояла на місці, де нині Будинок культури. Храм, що був зведений замість однойменного храму 1723 р., являв собою так званий баштовий тип церков: архаїчний, походить від оборонних споруд. У 1930-х рр. відомий дослідник українських церковних старожитностей С. Таранушенко залишив нам декілька її фото та малюнків. Основу церкви складав восьмерик зі зрубів, до якого було прибудовано невеличкі чотиригранні вівтар, притвор та бабинці, що утворювали з основною центральною спорудою хрест. Верх церкви мав аж 3 заломи. Це, в свою чергу, створювало як ззовні, так і всередині ефект «стремління угору» і церква здавалося ще вищою, ніж була насправді. На жаль, вона, як і всі інші дерев’яні церкви Любеча, була зруйнована на початку 1930-х рр.
На північний схід від Покровського дерев’яного храму 1780 р. знаходився мурований Успенський, збудований у 1813 р. Г. Милорадовичем. Це мурований однокупольний храм у класичному стилі. Місце розташування його обрано не випадково – якраз навпроти Покровської церкви, утворюючи разом із нею такий собі коридор, який вів до будинку родини Милорадовичів, збудованого у 1804 р. Церква мала хрестово-купольну конструкцію з двоскатним дахом. Поряд – двоярусна дерев’яна дзвіниця. Комплекс споруд Успенської церкви був знищений також у 1930-х рр.
Окремим пластом церковної топографії Любеча були церкви, що належали до Антоніївського чоловічого монастиря – Воскресенська, Іоакима та Анни, Антоніївська, Онуфріївська.
Воскресенська церква була збудована у 1701 р. як головний храм Антоніївського монастиря, за сприяння Варлаама Ясинського (київського митрополита) та самого гетьмана Івана Мазепи. Споруда Воскресенської церви, як і Покровської, належала до так званого «вежоподібного» типу. На світлині кінця ХІХ – початку ХХ ст. видно, що церква зазнала значних перебудов: спочатку з’явилися бокові прибудови до нави та вівтаря, а потім – великі приміщення з західного боку. Відомо, що у 1838 р. були перероблені куполи, а уже в 1901 р. церкву було закрито за «ветхостью». У 1908 р. її взагалі зруйнував буревій.
Трапезну церкву Іоакима та Анни збудували близько 1694 р. та спочатку освятили як церкву Іоанна Златоуста. У 1750-х рр. вона зазнала значного ремонту: під її основу замість дерев’яних колод було підведено цегляний фундамент. Після цих робіт церкву переосвятили як храм Іоакима та Анни (в Любечі вона називалась Ганнинською). Після закриття монастиря у 1776 р. церква діяла як парафіяльна аж до 1939 р., коли в її приміщенні суто по- радянськи зробили селищний клуб. У 1960-х рр. споруду розібрали.
Поряд з монастирем знаходився невеличкий Антоніївський скит, на території якого у ХVIIІ ст. існував невеликий дерев’яний храм Св. Антонія Печерського. А за 4 км від Любеча, в Онуфрієвому скиті, з кінця ХVII ст. існувала дерев’яна церква Св. Онуфрія. Обидві перестали існувати вже в ХІХ ст.
Іноді в документах XVІ–XVІІІ ст. згадуються й інші любецькі храми, однак відомостей про них мало. Так, відома церква Різдва Богородиці, згадана у 1672 р., а напрестольний хрест з цієї церкви, що зберігається в Чернігівському історичному музеї В. Тарновського, взагалі датується 1650 р. Також відомо, що в XVІІІ ст. в Любечі існував навіть уніатський храм або приділ до П’ятницької – церква Св. Євстафія.
Сьогодні, на жаль, в Любечі залишилася лише одна церква – Преображення Господнього, збудована на початку ХІХ ст. Існує легенда, що в 1950-х рр. місцева влада хотіла підірвати будівлю. Однак сапери, оглянувши її, сказали, що під час вибуху постраждає й сусідня споруда – райком партії, тому ризикувати не стали, а церква залишилася стояти до наших днів.
Історія української сакральної архітектури знає чимало втрат, адже атеїстична радянська влада у ХХ була буквально одержима жагою до руйнування всього церковного. Втрати для нашої культури є настільки відчутними, наскільки ми заглиблюємося у проблему завдяки археологічним розкопкам і дізнаємося про втрачені скарби стародавнього Любеча.
Любецькі культові споруди
